Марафон — можливість продовжити молодість

№84, 9-11-2006

Тридцять років — це вік, в якому спортсмени часто починають думати про завершення кар’єри. Зовсім по-іншому в рівнянки Світлани Станко. В юнацькі роки, займаючись легкою атлетикою у СДЮШОР «Авангард», Світлана не подавала особливих надій, показуючи результати нижчі від середнього, вона жодного разу не була призером бодай на юнацьких всеукраїнських стартах. Проте наполеглевість та любов до бігу взяли своє. У тридцятирічному віці, маючи двох дітей — трьох і одинадцяти років, Світлана стрімко увійшла у великий спорт. На чемпіонаті України з легкої атлетики на марафонській дистанції рівнянка здобула срібну медаль, вперше у житті, виконавши норматив майстра спорту. Наступним її спортивним кроком став Світовий тур марафонів. На першому етапі, що проходив у Кенії на висоті 2200 м, Світлана показала 38-й результат, випередивши усіх європейських бігунок.

— У мене була мрія — стати майстром спорту, — розповідає Світлана. — Крім того, після закінчення «водного» жінці інженеру-будівельнику було складно влаштуватися за спеціальністю. Підпрацьовувала інструктором з шейпінгу. Разом з цим, я завжди любила бігати. Порадившись з тренером Володимиром Захожим, вирішила спорт зробити своєю роботою, адже на різних комерційних стартах можна дещо заробити. Також це можливість продовжити собі молодість, адже не сидиш вдома біля плити.

— Але чому результати прийшли лише зараз?

— Напевно, просто стала серйозніше ставитись. Крім того, заняття шейпінгом дали можливість суттєво зміцнити м’язи. А взагалі золотий вік марафонців — 35 років, при цьому деякі бігають, показуючи високі результати і до 50.

— Подолати дистанцію 42195 м — завдання не з простих?

— Загалом я пробігла лише три марафони: у Познані, на чемпіонаті України та у Кенії. Звісно у Кенії на високогір’ї було найважче. З носа почала текти кров, судини в очах полопали. Але я не могла зійти, адже це такі змагання, що залік йде за підсумками чотирьох етапів. Якби я зійшла, то інші три українські спортсменки не поїхали б на наступні три етапи до Сінгапуру, Індії та Тайваню. Я себе змусила бігти, і далі було вже легше. Хоча найближчим часом більше марафон бігти не буду — це забирає дуже багато здоров’я.

— Готуєтесь до марафонів де?

— Бігаю по трасі за містом, хоча іноді це досить страшно, адже там багато вантажівок. Інколи тренуюсь на гідропарку, інколи на Бармаках.

— На дітей та чоловіка часу вистачає?

— Звісно, їм приділяю менше часу, і це великий мінус. На зборах важко без сім’ї. Якби чоловік мене не підтримував, нічого не було б.

— Якісь спортивні цілі для себе намітили?

— Хочу виграти якийсь серйозний марафон. А взагалі буду обирати кілька стартів на сезон і готуватися до них.